ПОМЕРТИ, ЩОБ НАРОДИТИСЬ: УКРАЇНА vs РЕСПУБЛІКА УКРАЇНА
Якщо хочете пізнати суть речей,
то мусите назвати ці речі своїми іменами
(Конфуцій)
СПРИЙНЯТИ, ЯК ОЧЕВИДНЕ:
Україна, в її теперішньому стані, не здатна до виконання функцій держави, визначених Декларацією про державний суверенітет України, а саме: «повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України».
Політична система України є лише імітацією демократії – за своєю суттю це колишня радянська система влади Рад, в котрій вся повнота влади перейшла від комуністичної партії до олігархії, парламент виконує роль інструменту втілення волі олігархів, а не народу, а сам народ зведений до статусу платника податків, а не верховної влади у власній державі.
За посередництвом цілого інституту держави олігархами приватизована практично вся економіка держави, що не зробило цю економіку конкурентною, а навпаки – зруйнувало промисловий та науковий потенціал держави.
На черзі – відчуження від нації належного до неї багатства – землі.
В Україні не діє принцип верховенства права – замість нього діє право сили.
Деградація інституту держави, відчуження від неї громадянина, спровокувала демографічну та економічну кризи. Україна не стала державою українського народу і для українського народу, зате стала легкою та привабливою здобиччю для хижаків: Україну почали розривати на клапті через прямі військові та економічні експансії одночасно зі Сходу та Заходу.
Як олігархічна держава Україна втратила шанси на збереження державного суверенітету, і якщо процес деградації не зупинити, то українська нація може втратити й шанси на збереження самої України.
Визнаючи факт неспроможності української олігархії та чинного політикуму до державотворення, підпорядкованості системи державного управління зовнішньому впливу та реалізації нею чужих стратегій, ми заявляємо про те, що ключовою постаттю будівництва української держави повинні стати самі громадяни, об’єднані спільним розумінням цієї необхідності та інструментами для втілення власної волі в єдину спільноту – український народ.
На цьому історичному етапі саме процес побудови Республіки і є тією національною ідеєю, котра сприйметься цілим народом. Лише такий за спрямуванням та змістом - широкий політичний процес співпраці нації, а не боротьби за владу – об’єднає та структурує ціле суспільство.
Те, що було розпочато в 1991 році, мусить бути завершено зараз – ми маємо остаточно відправити в небуття радянську державу, витіснивши її українською за суттю та духом Республікою[1].
ВИЗНАТИ, ЯК НЕПРИЙНЯТНЕ:
Для розбудови реального республіканського устрою є непридатною не тільки чинна політична система України, але й принципи її утворення та функціонування, котрими є вибори та політична боротьба[2].
Виборче право не може підміняти собою право безпосереднього волевиявлення громадянина, бо право на владу громадянина та народу мусить бути постійним.
Державна влада не повинна формуватись винятково внаслідок боротьби між партіями і має бути доповнена формуванням політичної волі народу через утворення та розвиток інструментів народовладдя – починаючи від зборів громадян, і закінчуючи всеукраїнським референдумом.
Замість конкуренції нам потрібна співпраця, замість взаємопоборювання – консолідація зусиль.
Українське суспільство, буквально атомізоване та дезорієнтоване активними зусиллями політичних маніпуляторів та ЗМІ, може проявити власну суб’єктність лише як структуроване суспільство з розвиненою комунікацією між цими структурами на всіх без винятку рівнях.
ВСТАНОВИТИ, ЯК МОЖЛИВЕ:
Становлення української держави як реальної Республіки можливо здійснити лише в контексті політичної мобілізації активної частини народу, створивши для цього всі можливі передумови та використовуючи вже наявні суспільні, політичні та управлінські структури. Здійснення такої мобілізації означатиме початок перехідного процесу в реформуванні політичної системи держави[3].
Жодне з наявних громадських чи професійних середовищ, жодна з політичних партій чи структур влади не в змозі здійснити таку мобілізацію: для цього потрібно вийти за рамки традиційних уявлень про політичну боротьбу чи просвітницьку діяльність – ми мусимо діяти в контексті утворення справжнього симбіозу всіх цих структур.
Суттю такого симбіозу є розподілення функцій політичної влади та утворення нових її центрів: політична воля формується на рівні територіальних громад та фахових союзів, використовуючи наявні механізми існуючих органів самоврядування та асоціацій, в межах конкретних програм та стратегій, запропонованих науково-фаховими групами. Ключовим питанням в цьому плані є утворення якнайширшої та постійної комунікації на всіх рівнях, що стане підґрунтям до створення продуктивного середовища, базованого на суспільній репутації та довірі: демократичне формування політичної волі та меритократичне управління державою.
Народ, декларативно проголошений сувереном держави в тексті Конституції України, може та повинен стати реальним правителем цієї держави, лише володіючи дієвими інструментами формування та реалізації власної волі, та постійно їх використовуючи.
Тільки перебування в справжньому процесі правління своєю державою може сформувати свідому та сильну політичну націю[4].
Сила цілої нації полягатиме у вмінні домовлятись, у здатності до прийняття консенсусних рішень та в спроможності до їх втілення.
Стратегії розвитку – від найменшого села і аж до цілої країни – мають стати прерогативою не політичних партій чи кланів, а тих, кого вони безпосередньо стосуються – від локальних спільнот і до цілого народу як єдиної української спільноти.
(Громадянська платформа "Республіка Україна")
Коментарі
1. Перший розділ, мабуть, не викличе ні в кого заперечень, всі погодяться. Втім, Республіка з великої літери, мабуть, презентує не просто республіку як державний устрій. Бо в нас вже є республіка. І національна ідея є абсолютно виразна: долучитись до Європи, передовсім, зрозуміло, в сенсі реальної роботи політичної системи на благо народу. А як мати на увазі національну ідею у вигляді побудови Республіки - невідомого поки що об'єкту - то запитань багато.
2. Мабуть не вибори і політична боротьба як такі, а тільки той спосіб, в якій це в нас відбувається. Далі сказано про те, що пряма демократія має доповнити представницьку, не замінити її (нема сумніву, що і прямі форми будуть пронизані політичною боротьбою). Відтак, щоб змінити спосіб політичної боротьби, як в представницьких органах, так і на зборах громадян, референдумах, що маємо зробити?
3. Цікаво було б побачити якусь схему чи модель нової системи. Може, наприклад, на рівні міста? Бо не можна починати реформувати, не маючи певного дороговказу, плану, креслення.
4. Нема сумніву, що європейська політична система використовує таким чином партії. І для того, щоб зреалізувати пропоновану реформу, потрібні партії - або одна, що може взяти владу, або кілька, коаліція, що буде спільно підтримувати такий напрямок. Як з цим, що пропонується?
---
А поговорити з автором не вдалось. Хтось вже поскаржився, Фейсбук забанив...
То зазвичай націоналісти полюбляють так чининит. Не знаю вже, чи то наші, а може путінці.
Немає коментарів:
Дописати коментар